Аргентина - Нігерія 1:0

На початку матчу альбіселестес показали свій потенціал: стартовий відрізок завершився логічним голом Хайнце, і виглядало на те, що нігерія ось-ось попливе. Але часто буває так, що одна з команд на старті матчу демонструє, сказати б, м'язи, не втілює стартову перевагу у голи і, зрештою, не досягає бажаного результату.

Аргентинцям у цьому сенсі пощастило, і вони отримали змогу грати від рахунку. Але чи на це розраховують уболівальники в Аргентині?

Так, атаки несли загрозу, так, Ромеро фактично байдикував - за весь матч африканці так і не влучили у ворота, та й флангових подач, які б доходили до рук Ромеро, не було.

Хоча наприкінці гри суперорли все-таки спробували врятувати результат - в останні хвилин 15 контролювали м'яч, навіть декілька потенційно небезпечних нагод мали. Але який може бути результат, якщо м'яч не летить у ворота? У цьому сенсі дуже великий контраст між навантаженням на воротарів: Еньяма працював у поті чола.

Загалом, команда Марадони постала такою, якою були команди його попередників на двох попередніх чемпіонатах світу: ніби і фаворит, ніби і грають добре, але у тому-то й справа, що можуть іще ліпше, причому набагато. Немає стрижня. Немає харизми.

І я тут розумію, чому призначили Марадону - сподівалися на його харизму, як у нас сподівалися на харизму Блохіна. І можемо себе потішити, що ставка на Блохіна спрацювала.

Втім, завершу цей пост так само, як і попередні: ще все може бути. І аргентинці можуть прокинутися, і на французів спуститься натхнення - хтозна.

Республіка Корея - Греція 2:0. Підсумок

Головний підсумок - надолужив добрий тайм сну. Достатньо одноманітний, монотонний футбол я встиг побачити.

Греки мають добряче виставитися Михайличенкові та його команді за те, що поїхали на мундіаль. Адже складається враження, що вони туди дійсно що потрапили - випадково. Поки що за три матчі вони справляють враження аутсайдера. Причому аутсайдера без будь-якого малюнку гри. Без потенціалу. Навіть без бажання грати - навіть, не граючи здобуваючи Кубок Європи, вони демонстрували те бажання. Повна апатія зараз. Повна імпотенція.

Корейці сподобались. Втім, на тлі греків, думаю, чимало команд би сподобалися. Грають азартно, з інтересом, хлопцям цікаво грати, вони хочуть показати свою майстерність люду.

Греки не хочуть.

Корейці вирішуватимуть друге місце з Нігерією. Втім, знову таки, зачекаємо...

Не поставил украинскую клаву

А надо.

Снова ложусь после полуночи. Давно так поздно не ложился. А завтра подъём ни свет ни заря.

Надо себя дисциплинировать. Надеюсь на героя. Вот только не рассчитываю - рассчитывать надо только на себя. Во всяком деле.

Уруґвай - Франція 0:0. Враження

Враження від матчу загалом позитивні, але жодна з команд не виглядає такою, що здатна вирішувати серйозні завдання на цьому турнірі.

Безумовно, рівень гри обох колективів був набагато вищим за те, що продемонстрували команди господарів та Мексики у матчі відкриття. В першу чергу відзначаю те, що у першому матчі мундіалю суперники грали з певною амплітудою, нестабільно. Тут же був, дійсно, певний рівень, якого команди трималися від стартового до фінального свистка.

Також тактично геть інша планета. Уруґвайці та французи блискуче закривали одне одного в центрі поля - в зоні опорних хавбеків, залишаючи, по суті, для розвитку атак лише фланги. Кілька разів пробували застосовувати дальні удари, що, згадуючі дуже негативні коментарі обох голкіперів про ігровий м'яч, було цілком логічним.

Після сьогоднішного дня ясно, що фаворити групи грали саме в другому матчі. Виглядає на те, що Мексиці та ПАР нічого не світить. Але давайте дочекаємося другого туру - цілком можливо, після нього враження зміниться...

ПАР - Мексика 1:1. Match Review

Придавлений до канапи котом вирішив викласти враження.

Хтозна чому, але команди не показали яскравого футболу. Багатьох людей цитували, мовляв, матчі відкриття завжди нудні. Не можу сказати, що сабжевий матч був нудним, але є поєдинки і цікавіші. В тому, що такі є в доробку мексиканців, я не сумніваюся. А от щодо ПАР, пригадуючи їх сіру гру на Кубку конфедерацій, можу сказати, що господарі чемпіонату зіграли сильно. Можливо, навіть, несподівано сильно. Принаймні, як на мене - точно.

У Мексики не було швидкості. Причому, швидкості думки. Франко мав пару моментів у першому таймі, але в них діяв якось не по-форвардівськи, а загалом був інертним та малопомінтим. Вела взагалі мовби на поле і не виходив, хоча один дивовижний пас віддав (агов, Ґілле!). Найбільш активним в атаці був Дос Сантос. І складалося враження, що окрім цієї трійці атаки в Мексики у першому таймі ніхто й не будував.

ПАР у першому таймі діяли, як з'ясувалося в підсумку, так, як мексиканці - більшу частину другого. Дуже багато обрізок в центрі поля, причому не простих, а таких, які залишали двох-трьох гравців уже-атакуючої команди проти трьох-чотирьох захисників. І якщо Мексика свої потенційні нагоди не реалізувала, то Чабалала розкішним ударом завершив блискавичну контратаку ПАР.

Справи почали ладитися у Мексиканців лише після виходу наддосвідченого, легендарного Куатемока Бланко, який змінив Велу. Так, увійшов у гру Куатемок не миттєво, але зовсім скоро почав відпрацьовувати довіру тренера: від нього пішли гострі передачі, він додав своїй команді швидкості. Швидкості розуму. Побільше б таких Куатемоків - ну аби ще одного - гляди, не відбулися би південноафриканці нічиєю...

Sudden

Всё сошлось. Давно в голове крутилась мысль чего-то написать, но вдохновение пришло только сейчас. Точнее, лень отступила. Да и так, чтобы не заснуть в столь поздний час.

Как ни странно (хотя разве в моём случае это может быть странным?), окончательно убедить меня взяться за виртуальное перо побудила музыка. Музыка, доносящаяся из окна.

Где-то во дворе молодежная компания слушает музыку. Причем, как ни странно, не "шансон", не попсу или рэп, а что-то качественно роковое. В какой-то момент даже показалось, что Дип Пёпл или около того. Действительно, приятно даже стало.

Погода, кстати, уже летняя, и позволяет просиживать штаны на лавочке допоздна.

Эх, хочется вернуться лет на пятнадцать назад и что-то поменять в жизни. Хотя, когда находят такие мысли, невольно начинаешь гнать их от себя прочь, ибо прекрасно понимаешь, что жить прошлым - значит не жить. Разве что можно погрузиться в те самые пятнадцать лет назад. Но как? Позвонить одноклассникам? Возможно. Но у нас не было такой привычки. Точнее, у меня.

Кстати, вот как влияет география. Жил бы я возле школы, в которой учился, - было бы много одноклассников рядом. Проводил бы с ними больше своободного времени. Проще было бы сейчас, во взрослой жизни, с ними общаться и встречаться - никаких тебе церемоний и всего такого.

А сейчас даже с братом так не пообщаешься, как те же пятнадцать лет назад... ой, ну это я загнул, конечно, ведь пятнадцать лет назад я пиво еще не пил :)

В общем, надо что-то менять.

И вот опять он - когнитивный диссонанс. Говорю, мол, надо что-то делать, что-то менять... но как обычно ничего не делаю, ничего не меняю. Хотя, с другой стороны, а что изменить в 22:52, на ночь-то глядя?

Да, можно запланировать что-то изменить на завтра. Но это опять-таки к теме когнитивного диссонанса. Ведь девяность пять процентов населения, согласно исследованиям британских ученых, запланированные на завтра изменения в своей жизни так и не осуществляют. Шутка. Хотя, кто знает.

За последнюю неделю кое-что изменил-таки в жизни. Во-первых, резко разделся. Нет-нет, никакого нудизма. Просто резко потеплело, и если, скажем, в пятницу ходил еще в свитерке и курточке, то в воскресенье уже только в полке. Ну это тоже шутка, пришедшаяся к потеплению.

Я о том, что наконец сделал из когда-то давно найденного трехцветного резинового пояска напульсники. Хотя, честно говоря, пока не могу к ним толком привыкнуть. Но, тем не менее, всякий раз, когда вижу свои руки в них (а сделал на обе) почему-то хочется заняться спортом. Вот не знаю, почему. Тем более не знаю, займусь ли. Хотя бы зарядкой с утра.

А тем временем за окном продолжает звучать очень качественный рок.

Так вот. Я не знаю, когда по науке это должно происходить, но есть у меня такое, что я уже очень давно не хочу взрослеть. Наверняка каждый ребенок/подросток это проходит рано или поздно. В силу моего воспитания, наверное, все-таки это происходит поздно, возможно, даже слишком. Возможно, действительно из-за недостатка неформального (внешкольного и вневузовского - хотя о последнем можно спорить) общения со сверстниками.

Причем осознание этого нехотения пришло, почему-то, только сейчас, в, страшно подумать, без малого двадцать шесть лет.

Может быть, для того, чтобы от этого вылечиться, все-таки наконец стоит съехать от родителей? Думывал я о таком. Но готов ли я? Вот, как мне кажется, традиционный вопрос юноши, которого посещают подобные мысли.

Все-таки я склонен считать себя человеком ответственным, при чем не только за себя или перед собой. Вот взял бы я сейчас геца и поехал кататься в ночь. Но останавливает то, что живу с людьми, которым я небезразличен и которые будут за меня волноваться.

Вот они, размышления и треволнения молодой души.

А тем временем сия молодая душа стала замечать седые волоски в шевелюре. Может быть это еще один намек на то, что пора что-то менять в жизни? А то ведь можно всё сидеть, ждать чего-то, но так и не дождаться, а самое интересное, что можно и не узнать, чего не дождаться.

Короче (огого, короче - хорошо, если это короче влезет в полдюжины экранов монитора), сие изливание души, возможно, все-таки послужит мне сигналом к действию. Но я даже вот не знаю, к какому.

Еще одно, что тревожит - это деньги. Деньги - это, как я давно сделал для себя вывод, вселенское зло. Ибо, чтобы жить в этом мире, деньги необходимы. И тем самым они порабощают, ведь чтобы были деньги, без которых никуда не деться, приходится работать.

Возможно, коммунистическая утопия пришлась бы мне по душе. Но где ж её возьмешь? Её даже коммунистические правители не смогли реализовать - так утопией и осталась.

Честно говоря, я бы предпочел иметь богатого дядюшку, который бы обеспечивал меня средствами - было бы интересно, что бы у меня из этого получилось - из отсутствия необходимости зарабатывать деньги.

Иногда задумываюсь, что и не в деньгах счастье - была бы комфортная работа и хватало бы зарабатываемых на ней денег. В последнее время работа перестала быть комфортной. Думал, почувствую себя свободным после уплаты кредита - ан нет, ЧП оформил, теперь неуютно. Думаю отработать этот год, скопить денег и устроить себе свободное плавание.

А, глядишь, что-то в течение этого года и смогу изменить. В себе. Ибо менять надо не вокруг себя, ждать перемен надо не вокруг себя, а в себе самом. Просто надо однажды проснуться и сделать.

Интересно, почему девяносто пять процентов населения склонны задумывать перемены именно с завтрашнего утра?...

Знайдене втрачене. Частина один

Джулай:
- Арбітр, чиє ім'я відображає всю глибину його внутрішнього світу (Артуро Дауден Ібаньєс).
- У Вердера і гра Класніч, і результат.

Лёша:
- "Какую команду дает Стив Смугер, когда ему надоедает происходящее на ринге?" - "Don't punch, don't punch!"
- "Как в профессиональном боксе называется комментатор?" - "Владимир Гендлин."
- "А как в профессиональном боксе называется тот, кто ему мешает?" - "Юрий Нестеренко."

Lingvo:
- 3) ( the Queen ) правящая королева; Елизавета II полный титул королевы Елизаветы II [Elizabeth II], принятый в мае 1953: Her Most Excellent Majesty Elizabeth the Second, by the Grace of God, of the United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland and of Her other Realms and Territories Queen, Head of the Commonwealth, Defender of the Faith Её превосходнейшее величество Елизавета Вторая, божией милостью королева Соединённого Королевства Великобритании и Северной Ирландии и её других владений и территорий, глава Содружества, защитница веры

Ланевський:
- Ушкодив гомілковий суглоб.

Red Bull про Spa:
Якщо з паддока не видно дерев, то йде дощ. Якщо дерева видно, то дощ піде за півгодини.

Harry Potter:
- Wassamatter?
- Whozair?
- Wuzzgoinon?

Не говорити, а робити; не знати, а вміти!

Як не називай арбітра - Стів Беннет, Дауден Ібаньєс, - все одно він здатний ...

(Суддя) - водій міні-вену, те, що в Англії називають селф-емплой.

Опечатка в ООА лабе: 1.1 Пердусловия

Yesterday is history.
Tomorrow a mystery.
Today is a gift.
That's why it's called the present!