Push the Tempo

Маю то Tempo віднайти. Бо є робота, щоб її робити. Знову муки. Знову проект, який я ненавиджу, але що поробиш? Треба робити - буду робити. Як би я від того не страждав морально, але головне, аби не постраждав матеріально.

Треба шукати мотивацію. Учора прочитав статійку у Телескопі про "початок нового життя". Пізнавально. Треба ставити чіткі і здійсненні цілі, також вигадуючи собі певні заохочення за їх виконання.

З кінця грудня намагаюся лягати спати раніше, ніж звик. Інколи виходило. Але от біда - прокидався раніше, ніж звично! Мене це не може влаштовувати, бо ідея була - спати більше, а виходило все не так. Але от вихідні позаду, робочі будні їх змінили, і тут уже певна дисципліна може бути.

Раніше я вважав, що мені для повного щастя потрібно спати 9-10 годин на добу. Але от біда - прокидатися на роботу треба десь о сьомій сорок. Відповідно, аби спати бодай 9 годин, треба лягати спати десь о пів на одинадцяту. Для мене це певний стрес. Можливо (та й напевне) не стільки для організму, що звик лягати значно пізніше (гадаю, мої біоритми для сну десь із пів на одинадцяту/пів на першу до пів на десяту ранку), а для голови, яка, власне, звикла до пізнього сну з причин футболів та інших змагань по телевізору.

Став поступово намагатися лягати раніше - бодай, не так, щоб щодня о пів на одинадцяту, але об одинадцятій уже частенько дуже близький до ліжка, і принаймні в ті дні, коли нема пізніх футболів, намагатимуся відтягнути час лягання спати ближче до 22:30. Думаю, що записування часу, коли лягаю та просинаюся, яке практикую з кінця минулого року, може мені допомогти таким чином дисциплінуватися.

Ще одне, що може раніше зморити - прогулянки, які теж є в плані. Але є лінощі - ну це для мене традицийне і я з того не переживаю, бо знаю, що боротися з ними немає сенсу. А тут іще й погода не підходяща. Втім, того тижня був близький до тої прогулянки, бо прийшов з роботи, поїв і все - робити нічого. Було десь півтори години, але ні гуляти не пішов, ні гітари до рук не взяв.

А тут іще ж гітара. Хочеться навчитися. Але наявна гітара тому не сприяє жодним чином. Свєта свою гітару давати не хоче, а на нову гроші мають бути нескоро (кредит і таке інше). Тому і брати її (гітару) до рук не надто хочеться. Однак, знову ж таки, бренчати медіатором я здатен, а от перебирати лівою рукою акорди пальці не вміють. А це найважливіше, то ж і тут лінощі в дії - візьми собі гітару, не грай, а лише акорди тренуй брати. Та ж я такої неповноцінної роботи з інструментом і сахаюся...

Лінощі, цур їм та пек!

Огни фонарей лижут стёкла витрин

Странный день. Хотя бы тем, что едва ли не впервые решил здесь его, прошедший, вспомнить. Ибо есть чё.

Странный день. День мелких происшествий, если так можно сказать. Словно в самом конце года природа вещей решила успеть внести разнообразия в дела житейские.

Мама поскользнулась и упала. Мама прищимила палец дверью. У меня подспустило колесо. Поломалась розетка. Папа, уходя, не погасил свет. Папа, ложась спать, не погасил елку. В офис привезли кресла (неудобные, но мне пока не досталось). В офисе поцепили жалюзи. Не работал банкомат. Смеситель потек еще более, был замотан изолентой.

Всё? Как по мне много. Как для дня, который, в общем-то, по сути своей полудень. Полурабочий. Последний перед Новым годом. Завтра выходной. И послезавтра. И так следующую неделю. Живём, поди.

Завтра хлопоты. Снять денежку. Подкачать колесо. Может, съездить на шиномонтажку. Починить розетку. Может, починить смеситель. Убрать в квартире. Приготовить яства...

Чёрт побери, мой сегодняшний слог напоминает мне лирику Сигнала из космоса.

Градусник спросонок скоро будет сорок
Не спасла микстура, лезет словно дура, вверх температура

Бродит жар по телу, нервную систему
Крутит, так как хочет утром, днем и ночью,
Раз пришлось родиться, дайте насладиться,
Дайте надышаться, дайте людям шансы
Реализоваться, в этот мир ворваться,
В этот мир влюбиться, в этот мир врубиться, разочароваться...

Настроение ныне Алиса - ...танцевать. Меня несёт на горизонт. Эх...

И снова мимо

Была такая себе сборная Греции, которая выиграла Чемпионат Европы 2004 года в Португалии. Выиграла в абсолютно отвратительном стиле. Я считаю, что так в футбол играть нельзя. Да они и не играли. Я тогда был зол на греков и обижен до глубины души. Они убили футбол. Они убили прекрасную сборную Чехии, которая приехала в Португалию фаворитом и по игре, и по составу. Они убили великолепную сборную Португалии, которая показывала тогда лучший футбол в своей истории. Убили безжалостно, убили с хладнокровностью киллера.

И вот сегодня они убили сборную Украины. Я уж думал, что те времена уже прошли, что больше таких греков мы не увидим, но Рехагель остался, Рехагель гнул свою линию, и вот спустя пять лет подросли новые греки, которые не-играют точно так же, как их предшественники, выигравшие Чемпионат Европы.

Сии воспоминания здесь к тому, что Украина была сильнейшей (номинально) из второй корзины. И попадись грекам кто угодно - результат был бы таким же. Даже ирландцы, мне кажется, эти гордые никогда не сдающиеся и играющие более чем девяносто минут, ирландцы, не смогли бы противостоять этим терминаторам.

Теперь о нас. Михайличенко - бездарь. Это было заметно абсолютно во всех матчах под его руководством. Начиная с Динамо, продолжая U-21, и заканчивая нынешней сборной. Но есть абсолютно железная вещь - результат. Как бы нам того ни хотелось, но в отборочном цикле на ЧМ-2010 сборная Украины всяза абсолютно все свои очки, за исключением сябров, которые, впрочем, с лихвой компенсировала победой над Англией.

Я всегда говорил, говорю и буду говорить: любая команда должна брать свои очки. Свои - это домашние игры, а тж. игры с соперниками ниже в турнирной таблице или классом. Увы, так было и в нашем отборе. И тысячу раз прав Михайличенко, констатируя тот факт, что по сумме двух матчей сборная Украины в отборе не уступила АБСОЛЮТНО никому. Кроме греков...

"Увы", "к сожалению" - это все потому, что у Михася есть аргумент. И у Суркиса есть аргумент. Более того, нам ведь отбор проходить не надо, зато есть все возможности для плодотворной подготовки к Евро-12. И чует мое сердце, что мы не дождемся отставки сами знаете кого.

Кто бы мог его заменить? Маркевич, Павлов, Штанге - вот мои варианты, но ни один из них не реален. Калитвинцев - рискованно, но Чемпионат Европы U-19 он выиграл. Следовательно, можно дать шанс, опять же, учитывая, что отбор нам играть не надо. И вот в таком случае я не удивлюсь еще раз. Но тут хотя бы, на мой взгляд, будет хоть какой-то просвет.

Хотя я могу и ошибаться. Ведь Калитвинцев - динамовец, а это опасно тем, что он может ставить не тех, кто лучше, а тех, кто ближе к телу.

Что касается конкретно матчей против Греции, то виноваты, естественно, сами. Причем, виноваты, в первую очередь, в том, что не забили в Греции. Оттого и предоставили эллинам шанс сыграть так, как они любят, умеют и обожают.

Все - бараны. А Суркису - позор за пустые трибуны Донбасс Арены.

Знов напад письменства

Знову бозна що в голові. Точніше, нічого конкретного навіть не викристалізовується на предмет теми цього посту. Цього - адже ж його пишу.

Якийсь такий стан дивний... Стан душі, а не здоров'я - хоч і на нього можна поскаржитися. А от на душу скаржитися нема потреби. Натомість є потреба відзначити, шо саме цього моменту хочеться чогось нового. Ось тому, мабуть, слухаю зараз Сергія Бабкіна. Це музика, яку б у звичайному стані та за звичайних обставин слухати б, напевне, ніколи не став. Це геть не той Бабкін, що у П'ятниці був. Геть. Очевидно та мелодія, що відзвучала зараз, - з його отого періоду "Взблатнулось", про який я лише чув, та, знову ж таки, ніколи не виникало навіть думки йо' слухати.

Якась така музика... дивна. Схожа на щось, що я міг би слухати, живи я на Радянщині. Який чудний мікс чи то Розенбаума з Тальковим, чи то Висоцького з... ну, наприклад, Башлачовим.

Одразу в цьому сенсі пригадалася П'ятниця (опа, на російській букві ё у сімці в українській розкладці - апостроф) - я її не міг класифікувати абсолютно ніяк. І ось Бабкіна я теж не можу. Я не можу сказати, що ця його музика меня подобається. Проте я не можу сказати і протилежного.

Музика і незвичайна, і звичайна водночас. І знову ні на що не схожа. Зараз до Розенбаумівського голосу додалася пекельна суміш Бйорк-і-Йорк. І от як тут класифікуєш?

От він резонанс. Дивний стан душі. Дивна музика Бабкіна. Вони знайшли одне одного і увійшли в резонанс. Причому емоцій немає - я просто слухаю і не можу сказати, чи подобається, чи ні... Чи то пак емоції таки є - такі самі дивні, як і...

Якщо комусь цікаво послухати Бабкіна - на майспейс: http://www.myspace.com/sergeybabkin

Марк спалює мости?

Марк Вебер говорить, що не допомагатиме Феттелю у його боротьбі за титул. Категорично і трохи образливо для партнера по команді.

Торік у Ферарі була схожа ситуація: Масса боровся до останнього, маючи, втім, не найкращі шанси на титул, Ряйконен до певного часу теж брав участь у перегонах. Гонщиків у команді на першого-другого не ділили, тож під кінець чемпіонату, коли стало зрозуміло, що один з них втратив шанси на титул, він і став допомагати напарникові.

Сьогодні ж Феттель у ролі торішнього Масси, а Вебер - у ролі торішнього Кімі. І Вебер не збирається допомагати напарнику. Здавалося б, чому ні? Тобі вже нічого не потрібно, тож зіграй на команду.

Близько цього вікенду стали з'являтися коментарі щодо майбутнього Кімі Ряйконена. Люди говорили, зокрема і Міка Сало, що Кімі опиниться в Ред Бул. І тут раптом сам Вебер каже, мовляв, у Ред Бул Кімі було б комфортно. Після цього він говорить про... ну ви зрозуміли.

А чи не почав він спалювати мости? А чи не знає Вебер вже зараз про те, що наступного року його в кокпіті Ред Булу замінить Кімі Ряйконен?

Фантазії, так. Але це зараз фантазії. Вони фантазіями можуть і залишитися, але якщо така заміна відбудеться, то можна буде в Марка запитати, а чи не знав він ще перед Інтерлаґосом про те, що покине Ред Бул на користь фінна?

Двадцать первый век (повторяюсь)

Эпистолярный жанр - это вам не хаха. Вот всё слушаю, смотрю, читаю... хотя нет, не читал давно, тем более на русском. А сейчас даже как-то и не читается. Работать надо и после работы, да и так после работы неохота глаза напрягать. Да и не уверен я, что эпистолярным можно назвать жанр типа "запись в блоге". Да и в блог ли я пишу эти строки? (Охо-хо, поток графоманства с пафосными нотками.)

Наверное, впервые в моей жизни мне хочется учиться. Причем не игре на гитаре, а пойти в вуз, например. Ещё раз. Физику там поучить. Или вот в школу - русскую (о Боже) литературу читать и обсуждать на уроках литературы.

Мда, жаль, что в моем детстве не было сериала "Папины дочки". Порыв к физике и литературе им навеян. Хотя пару четверостиший (одно из них более частушка, чем стихотворение) я таки выдумал. Одно из них даже записал. В блог.

Да-а, вот раньше всякие Чернышевские и Островские, Коцюбинские и Франко переписывались друг с другом и с кем ни попадя, а теперь молодёжь переписывается... с блогами.

Может, всё-таки, как-то поинтереснее раньше люди жили, а?... Написал письмо, отнёс на почту. Через месяц ответ: "Дорогой мой и любимый друг, получил Ваше письмо. Освещённую в нём тему нашёл весьма интересной. [skip] Искренне Ваш, Пётр Валерианович." Так и представляю: камин, кресло-качалка, плед, монокль, горничная с горячим шоколадом, и шуршащее по бумаге перо. Вечер. Поздний. Полдевятого.

А сейчас? Написал письмо. Отправил. Если в течение дня не получил ответ, уже нервничаешь: чего так долго не отвечает, али стряслось что? Завтра проверяешь почту: "Привет. Ничотак, жжот в общем. [skip] SY WBR, p.valerianovich." И время отправки что-то вроде 04:29. Так и представляю: тепловентилятор, кресло типа "Новый стиль" в периоде полураспада, залапанные очки и кружка с кофе, стоящая на грязнющей болванке. В половине-то пятого!

Но самое интересное, что ни первое, ни второе мне не свойственно. Первое в силу двадцать первого века на дворе. Второе - в силу воспитания и присутствия здравого смысла в голове. Откуда у меня такие познания? В первом случае сказали бы: литература. Во втором - двадцать первый век...

Чи треба нам до Африки лізти?

Учора грала збірна України. Знову повний морок, звідки не знати, як вийти. Не показали нічого. Пригадую попередні матчі нашої команди у цьому відборі - абсолютно нічого не змінилося. Стабільність? Бугага. Навіщо мені така стабільність? У Андорри теж стабільність. Своя. Стабільна стабільність. Ось гола казахам забили. Свято тепер. Було б і у нас, якби сябрам поклали бодай один. Але цього разу суддя додав лише дві хвилини, а Тимощук не пішов влучати у руку суперника в штрафному.

З білорусами у Львові грали десь так само. З хорватами у Харкові взагалі й не думали атакувати. З казахами вдома пощастило. З андоррцями з гри не забили бодай гола. У Хорватії захищалися. Як і в Англії. Проте не дуже якісно.

Поки що найкращий гравець відбору - П'ятов. Попри помилки на Вемблі. Якби не він (...хтозна, може Богуш був би найкращим?), боролися б із сябрами за третє місце.

Про Михайличенка й говорити нема чого. Не тренер. Що то був за склад на білорусів? Хотів флангами взяти? А на кого вішати? А чому через фланги не грали? Адже, коли немає плеймейкера, натомість зазвичай є крайки. Номінально були - Гусєв і Ярмоленко, фізично присутні. Ярмоленко загубився, хоча видно, що перспектива є. Та й два небезпечних і цікавих удари завдав. Але окрім цих моментів я його взагалі не бачив на полі. Гусєва й поготів.

А Мілевський? Ну добре, визнаю, і я би вчора таку пару вперед поставив. Але зняв би Мілю по перерві, максимум - після першого нереалізованого моменту. Адже забивати голи треба, а не демонструвати білорусам Мілевського.

Ось вони, ці три заміни: Ярмоленко, Гусєв, Мілевський. Ну хоч Гусєва зняв. А було випускати замість них Селезньова, Ротаня та Назаренка. Ротань був активним і корисним у декількох матчах. Назаренко пас віддати може. Селезньов поштовхатися, та й бити по воротах не боїться, на відміну від...

Не вивчав білорусів Михась, таке у мене враження склалося. Аби вивчив, не ставив би на фланги (яких так і не було... ну бодай Кобін вперед бігав і його було видно). Робити ставку треба було на гру через плеймейкера через центр захисту, який у сябрів так собі. І рух попереду мав би бути. Рухався там тільки Шева, якому ніхто пасів нормальних не віддавав.

Треба було (ну, ясно, що висновок роблю на підставі побаченого учора) ставити так: П'ятов, Чигринський, Кучер - зрозуміло, Мандзюк теж нехай буде (тут пофіг, Ярмаш непереконливий, а Мандзюк бодай відбирати вміє краще). Кобін по флангу лівому, грець із ним (хоча Шевчук, чесно кажучи, вчора так само, як і Василь зіграв би). Тимощук і Гай - згоден. Назаренко під нападниками, Ротань на правому фланзі, Шевченко - Мілевський попереду. Можна було б в моїй розстановці Шевчука на свій фланг, а Кобіна туди, де я Ротаня поставив - можливо, було б цікавіше.

На крайняк Назаренко б з-за меж поцілив, якби більше часу мав.

Учора надобраніч подумав над оцінками для наших "героїв". Ну, Михасю 2, то ясно. П'ятову 6.5 чи навіть 7 - виручив серйозно. Чигринському з Кучером та Мандзюком 6. Посередньо, але без серйозних пожеж. Тимощукові 6 тільки за те, що кілька разів таки класно м'ячі відбирав. Гаю 6 - за атакувальні здібності. Гусєву 4. Кутовий подав один небезпечно, так би може й 3 поставив. Ярмоленку 5.5 за ті два моменти та авансом. Мілі 5, бо таки кілька ефективних дій здійснив. Шеві 6, рухався, намагався, але... Назаренку 6 теж - відчувалося дуже добре, що мав він в основі грати.

До речі про Шеву. Склалося враження, що, маючи контракт із Челсі та сидячи на трибуні Стемфорд Брідж, він за збірну грав ліпше, ніж перейшовши до Динамо...