Знов напад письменства

Знову бозна що в голові. Точніше, нічого конкретного навіть не викристалізовується на предмет теми цього посту. Цього - адже ж його пишу.

Якийсь такий стан дивний... Стан душі, а не здоров'я - хоч і на нього можна поскаржитися. А от на душу скаржитися нема потреби. Натомість є потреба відзначити, шо саме цього моменту хочеться чогось нового. Ось тому, мабуть, слухаю зараз Сергія Бабкіна. Це музика, яку б у звичайному стані та за звичайних обставин слухати б, напевне, ніколи не став. Це геть не той Бабкін, що у П'ятниці був. Геть. Очевидно та мелодія, що відзвучала зараз, - з його отого періоду "Взблатнулось", про який я лише чув, та, знову ж таки, ніколи не виникало навіть думки йо' слухати.

Якась така музика... дивна. Схожа на щось, що я міг би слухати, живи я на Радянщині. Який чудний мікс чи то Розенбаума з Тальковим, чи то Висоцького з... ну, наприклад, Башлачовим.

Одразу в цьому сенсі пригадалася П'ятниця (опа, на російській букві ё у сімці в українській розкладці - апостроф) - я її не міг класифікувати абсолютно ніяк. І ось Бабкіна я теж не можу. Я не можу сказати, що ця його музика меня подобається. Проте я не можу сказати і протилежного.

Музика і незвичайна, і звичайна водночас. І знову ні на що не схожа. Зараз до Розенбаумівського голосу додалася пекельна суміш Бйорк-і-Йорк. І от як тут класифікуєш?

От він резонанс. Дивний стан душі. Дивна музика Бабкіна. Вони знайшли одне одного і увійшли в резонанс. Причому емоцій немає - я просто слухаю і не можу сказати, чи подобається, чи ні... Чи то пак емоції таки є - такі самі дивні, як і...

Якщо комусь цікаво послухати Бабкіна - на майспейс: http://www.myspace.com/sergeybabkin